Подкаст про те, що тінь війни робить із людиною. Через особисті історії з епіцентру біди розкажемо, на що схоже буденне життя в умовах збройного конфлікту. Про складний вибір залишитися на своїй землі, але мовчати або поїхати, проте боротися. Про дітей, які зростають у культі війни й зневаги до ворога. Про те, що живить цю ненависть, і тих, хто на ній наживається.
Історії з Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії, Нагірного Карабаху, Криму й Донбасу. Почути, щоб ніколи знову.
Кримський татарин Умер Ібрагімов п’ять з половиною років шукає відповіді: чи живий досі його син Ервін, якого викрали в окупованому Криму невідомі у формі правоохоронців.
Астамур А́рдзинба гине в автоматній перестрілці в далекому абхазькому селі за обладнання для майнінгу криптовалюти, бо це зараз — основний дохід в регіоні без майбутнього.
Вірменин Арек із карабаського села на межі зіткнення у старості вдруге стає біженцем. На прощання він обіймає будинок і залишає ключ у дверях для тих, хто прийде на його місце. А сусід Арека спалює свій дім після останньої вечері, бо, каже, не для того 23 роки будував його своїми руками, щоб там жили турки.
Моя улюблена стаття Конституції — третя. Вона говорить про те, що найвищою цінністю є людина. Її життя, здоров’я, безпека, честь та гідність. Однак що залишається від цієї цінності за два-п’ять-десять-двадцять, а то й тридцять років війни або повсякчасного її нависання над головою твоєю і твоїх дітей?
Мене звуть Альона Савчук. Я репортерка, працюю з темами порушення прав людини, етнічних і релігійних конфліктів, міграції та релігійного радикалізму. Це подкаст Бруд і кров — про людський вимір тривалих збройних конфліктів у Східній Європі та Південному Кавказі. Зовсім скоро — на всіх платформах для подкастів.