Urban Space Radio — одна з найстаріших і найстабільніших медіаплатформ зі створення аудіо в Україні. Її керівниця Надія Гульчук розповіла як команда готувалася до вторгнення, чому вони говорять у своїх подкастах про психологію та рації, а також якою була адаптація до реалій війни.

Цей текст — переказ розмови в рамках епізоду подкасту «НеРадіо».

Також читайте і слухайте: «Відчуваю більшу користь у волонтерстві». Павло Бондаренко – про війну і «Радіо Поділ»

До 24 лютого ми розуміли, що буде щось дуже недобре. 

Через це ми почали співпрацю з кількома організаціями, щоб зробити освітній аудіальний проєкт про те, як діяти в надзвичайних ситуаціях. Ми хотіли пояснити це людям, щоб вони могли врятувати себе в разі потреби та менше відчували тривогу. Журналісти часто говорять: «поінформований значить озброєний». І ми хотіли дати цю зброю нашій авдиторії, але не встигли. 

А загалом до повномасштабного вторгнення у нас була складена дуже крута стратегія, за якою ми мали почати глобальну роботу над дослідженням звуку. Цей проєкт ми мали робити у рамках аудіальної лабораторії, де б займалися різними продакшенами, не лише подкастів. Наприклад, зрозуміти різні маніпулятивні впливи звуку. Те, як він впливає на нас, за яких умов ми з ним зустрічаємося. Бо ми всі добре знаємо, що людина сприймає звук усім тілом. Робочим інструментом є не лише вуха — ми сприймаємо різні типи вібрацій. І це якраз мало бути нашим фокусом.

Зараз ми від цього не відмовляємося і робимо це паралельно, хоча й темпи повільні.

З початком вторгнення, як і всі, ми були дуже налякані, бо не знали, що робити.

Одразу ж почали використовувати свої платформи, щоб поширювати інформацію про те, як діяти: до кого можна звертатися, що робити, що брати, які ресурси дивитися. Ми намагалися максимально швидко все подавати, аби наша авдиторія і їхні друзі мали більшу ясність і були краще озброєні. 

На третій день війни ми почали робити подкаст UA: The day that we survived. 

Цільовою авдиторією подкасту є іноземці. Ми бачили, що на іноземну авдиторію ніхто не працює — бо в першу чергу треба працювати на свою країну. Ми хотіли закрити цю прогалину та почали робити англомовний подкаст, а пізніше — адаптували його й для українців. Але коли ми говоримо про нашу українську авдиторію, яка пережила весь цей травматичний досвід, то давати їй репортажі з-під обстрілів, з місць, де бомблять будинки, погана ідея — це була б ретравматизація. Ми не можемо цього собі дозволити. Тому ми трішки змінили історії, які тепер звучать в українській адаптації «Ще один день», і додали кілька історій, після яких хочеться жити. Це історії тих людей, які впоралися, або які намагаються триматися. Для того, щоб показати кожному з нас, як хто переживає жахіття і що дуже важливо просто не здаватися. Цими історіями, які запаковані в подкаст, ми це робимо. 

Зробили також освітній подкаст «Мати рацію» — про те, як користуватися раціями і радіозв’язком під час війни. Ми його створювали з інженерами, які працюють в ЗСУ. Які є рації, як ними користуватися, хто може це робити та за яких умов. Цей подкаст корисний як для тих, хто хоче дізнатися в цілому про радіозв’язок, так і для тих, хто буде їхати або на передову. 

Ще ми маємо два психологічних подкасти. Перший — «Хтознаяк під час війни». У цьому проєкті два автори — не лише Аня Шийчук, а також Ігор Огданський. Вони — психотерапевти, і комплексно розповідають про те, що ми переживаємо зараз, як з цим бути, як ми можемо прожити ці емоції і допомогти собі. А інший психологічний подкаст мій — «Давайте після війни», про конфлікти між приймаючими громадами і переселенцями. Оскільки ми в Івано-Франківську, то побачили, що в місто переїхало чимало переселенців. З’являється багато конфліктів у середовищі і вони не проговорюються, тому ми вирішили підняти ці теми у подкасті. У форматі діалогу, звірки по коментарях, звірки з експертами, які звучать теж у епізоді, ми розбираємося як з цим бути, як ми можемо один з одним налагодити зв’язок.

Через війну наші подкасти змінилися тематично. 

Якщо раніше ми говорили про культуру, бізнес, психологію, навички 21 століття, то зараз більшість подкастів про війну.

Усередині команди також багато змін. Деякі люди, які були дотичні до Urban Space Radio, пішли нас захищати. Тому ми залучили велику кількість волонтерів і друзів. Усі включені максимально. У нас немає жодної людини в команді, яка б займалася лише чимось одним. Усі зараз долучені паралельно до кількох проектів, крім волонтерства. Це велике завантаження. І, на жаль, не вистачає енергії робити ще й тімбілдінг активності. І навіть якби дуже хотілося, ми не могли би їх робити, бо усі розкидані по Україні, а чимало людей за кордоном. Відповідно це змінило динаміку роботи. 

Але ми постійно на зв’язку: комунікуємо один з одним, немає такого що би ми випали і тижнями один одному не писали. Все одно надоїдаємо один одному через месенджери. 

Відчуваю, що прийшло дорослішання і розуміння відповідальності. 

І відчуваю велику любов до всіх людей, які продовжують бути, які продовжують намагатися, які допомагають і підтримують. Я захоплююся людьми, які нас захищають, які волонтерять, не маю слів, щоби передати наскільки я їм вдячна. Мені дуже страшно щоразу, коли мої друзі на передовій чи які волонтерять, не виходять довго на зв’язок. 

По роботі ж усе динамічно. Деколи — дуже продуктивно, робимо роботу і все летить. Деколи — просідання, бо ти настільки виснажений, що ти вже не знаєш хто ти і вже нічого не хочеться.  Щодо майбутнього, то у нас є плани виходу наших п’яти подкастів, які реалізуємо.

Зараз ми продовжуємо писати грантові заявки, готуємо проєкт на три роки. Ми хочемо продовжувати бути, продовжувати робити те, що ми робимо, бо є відчуття великої цінності того продукту, який ми створюємо. Якби цього відчуття не було, ми б замовчали. Ми розуміємо, що це є важливим не лише для нас. Хочеться допомогти, хочеться бути корисним. І ми як журналісти не можемо не робити свою роботу.

Також читайте:

Гайд для подкастерів та подкастерок

Три питання, відповіді на які збільшать аудиторію вашого подкасту

Як зрозуміти, хто цільова аудиторія вашого подкасту